3 – копія

Сучасна українська поетеса ТАНЯ-МАРІЯ ЛИТВИНЮК – навчалася в Ніжині

ТАНЯ-МАРІЯ ЛИТВИНЮК: сучасна українська поетеса.  Учасниця великої кількості літературних подій – фестивалів, книжкових ярмарків, а також камерних виступів у різних містах України, співзасновниця фестивалю “Гоголівка” у м. Ніжин.

Її вірші перекладалися російською, білоруською, англійською мовами та на іврит. Учасниця літературно-мистецьких проектів «Козирні Дами», «розДВОЄння», автор поетичної збірки «МістаМи» та однойменного мандрівного проекту. Лауреат премії «Глиняний Кіт» у номінації «яскравий поетичний дебют» (за вихід першої збірки). Ініціатор щорічних мандаринових квартирників з музикантом Ярославом Джусем.

Учасниця проекту “Почути”, в якому автори виконують власні вірші жестовою мовою. Увійшла до арт-буку проекту “Почути”, де, поряд зі звичайним кеглем, вірші поетів написані шрифтом Брайля.

Учасниця проекту “8 жінок”, в якому співачка Solomia (Олена Карпенко) поклала на музику вірші 8 поеток.

У своїх виступах Таня-Марія часто поєднує декламацію віршів з музичним супроводом, який майже завжди є імпровізованим. Музичні інструменти кожного разу можуть змінюватись: від сольних клавішних до складного набору перкусійно-струнних.

На слова Тані-Марії є пісні у деяких виконавців, зокрема, на вірш “Очевидно”:  пісня увійшла до “літературного” альбому дуету “Діля і Орест”.

Доброго дня, Таню-Маріє, розкажіть на якому факультеті ви навчалися в Ніжинському державному університеті? Які це були роки?

Добрий день! Я навчалася на філологічному факультеті, моя спеціальність –   українська мова, література та англійська мова. Це був період 2004-2009 років. Взагалі я досить випадково потрапила до Ніжина, приїхала «чистим листом», у мене не було там жоднісінького знайомого. Тому, коли мова заходить про мої стосунки з цим містом, часто кажу, що це не я вибрала Ніжин, а він мене. Там є якийсь особливий магніт, це дуже містична територія. І, між іншим, у формуванні мене, як автора ключову роль зіграла Ніжинська літературна студія.

Ви – сучасна українська поетеса. Учасниця багатьох літературних фестивалівВи, як досвідчений поет, скажіть, що для Вас поезія і хто такі поети?

Поезія – це форма спілкування зі світом, це медитація, це особливе відчуття простору,  це можливість одним словом, одним співзвуччям створити безліч сенсів. Поезія – це стан, глибина, обєм.

Поети ж – це люди. Люди,які люблять, купують одяг, яким інколи холодно, інколи незатишно, інколи прекрасно. Поети різні, і поезія є різна.

Чому люди стають поетами? За винятком графоманів, які пишуть, аби писати, аби їх читали.

Чомусь стають. Це може бути дуже філософська тема, але я не знаю. Не відчуваю за собою права узагальнювати. Мабуть, потрапляють в якесь особливе енергополе – і воно затягує . (сміється – Авт.)

А чому Тетяна –Марія? Це творчий псевдонім, чи Ви відчуваєте себе як Тетяною, так і Марією?)

Зазвичай відповідаю на це запитання, що це моя жіноча таємниця (ну, має ж бути в житті таємниця?:), але якщо коротко – Тетяною мама мене назвала в честь своєї сестри, моєї тітки, а Марія – це моє ім’я- оберіг, адже я народилася 8 січня, а це День Марії і Йосипа.

А де можна придбати збірку Ваших віршів?

Наразі збірку можна придбати лише у мене. Або у волонтерів на моїх виступах.

Скажіть, а як видати власну збірку? Що для цього потрібно?

В першу чергу, потрібно мати власні вірші, які увійдуть до цієї збірки. А далі можуть бути варіанти. Взагалі я б радила не поспішати, спочатку варто переконатися, що є ті люди, які захочуть вас читати. Що стосується мене – я ніколи не ставила собі мети видати збірку, я просто писала і виступала з власними віршами. В якийсь момент про збірку мене почали активно запитувати слухачі, і я зрозуміла, що маю її видати не для себе, а для цих людей – як прояв поваги до них. І ось зараз у мене всього лиш одна збірочка, а всі інші публікації – у журналах та альманахах. Вона  народжувалась «цеглинка за цеглинкою», це був дуже довгий процес. Я «ліпила» її і не знала, де і як видаватиму. Ну а тоді пазли зійшлися. Тут хочу висловити вдячність всім людям, які посприяли цьому. Наразі мене часто запитують, чи не хотіла б я створити ще й аудіо-збірку, і мені ця ідея дуже цікава.

Зараз Ви живете в Києві.  А ким і де Ви працюєте?

Так, у Києві я давно, тут я здобула ще одну освіту: закінчила Могилянську Школу Журналістики. Власне, зараз займаюся саме журналістикою, співпрацюю з web-редакцією газети «День» у проекті «День-TV» як журналіст і відеограф, маю ще деякі проекти. Але встигла до цього попрацювати і директором Будинку письменників, і прес-секретарем НСПУ, і менеджером у дизайнерки одягу Алли Журавель. Кожен досвід був для мене цінним і цікавим, але журналістика, певно, найбільш моє.

Кого б Ви порадили почитати із сучасних поетів?

Я люблю творчість Олексія Бика, Світлани Дідух-Романенко, Оксани Боровець, Іри Цілик, гарні вірші у Влада Лукащука.

А щоб  Ви порадили поетам-початківцям?

Писати, коли пишеться. Не писати, коли не пишеться. Не боятися «творчих криз». Бути відвертими у творчості. Не прикриватися листочком, виступаючи зі своїми віршами, дивитися людям в очі, в ключиці, в плечі, у сонячне сплетіння, але не на аркуш паперу. А ще – вміти викреслювати.

Сьогодні День Святого Валентина, День Закоханих. Чи хотіли б Ви побажати щось читачам нашого сайту?

Звичайно. Бажаю чистоти і чесності в почуттях і стосунках, бажаю такої любові, яка наповнює, зцілює, заряджає, дарує відчуття внутрішньої свободи і легкості.

 Ми – великі міста, ми такі собі мегаполіси,
У нас приїжджають люди і в нас живуть.
І ми поглинаєм людей, ніби губка, – повністю,
І нас потребують люди оці, мабуть…

І ми називаєм людей поіменно, як вулиці,
У нас є багато доріг і не всі красиві,
І небо не завжди синє асфальт цілує,
і люди, що нас вдихають, не завжди сильні…

Трапляється, людям хочеться переїхати,
Забрати всі речі нарешті і стати вільними,
почати розмову з найкращим у світі лікарем
і кращі маршрути на грудях своїх повісити.

Трапляється, люди хочуть від нас позбавитись,
Бо ми викликаєм залежність сильнішу будь-чого,
А людям же хочеться інші міста побачити,
А людям хочеться інші міста відчути…

А нам все одно. Ми міцно навік завмерли…
Величні такі, статичні такі мегаполіси…
Бо що нам втрачати? У нас ще багато мешканців.
Сьогодні весна рукою махала з поїзда…

Валентина Ващенко

Джерело: ndu.edu.ua

залишіть коментар

Your email address will not be published. Required fields are marked *