Фото-16_Хайтовичу

Ніжин. Вересень 1943 р. Сторінками історії до 75 річниці визволення міста від фашистських загарбників

Українська військова історія

Ніжин 1943 рік. Дзвіниця Спасо-Преображенської церкви. Знесена після війни. Фото

Ніжин 1943 рік. Дзвіниця Спасо-Преображенської церкви. Знесена після війни. Фото з сайту http://www.nogradarchiv.hu

1 вересня  триває Чернігівсько-Прип’ятська наступальна операція Радянської армії, розпочата 26 серпня.

Генерал Курт фон Тіппельскирх (Kurt von Tippelskirch, генерал піхоти вермахту, потім військовий історик) так описує початок наступальних операцій Радянської армії:

Оскільки російські наступальні операції проводилися за стандартною схемою, то і дії в тактичному масштабі здійснювалися за певним шаблоном. Напередодні наступу на ряді ділянок, що найчастіше знаходилися в стороні від намічених для прориву, підрозділами силою до батальйону зазвичай проводилася розвідка боєм … Перший день наступу зазвичай починався багатогодинною, виключної інтенсивності артилерійською підготовкою із застосуванням великих сил артилерії, а також реактивних установок і мінометів, вогонь яких вміло використовувався для ураження німецької піхоти. Потужна авіація прагнула придушити німецьку артилерію. Під прикриттям авіації великі маси піхоти у супроводі танків починали атаку. Лише після того, як вдавалося глибоко вклинитися в систему німецької оборони, для завершення прориву вводилися танкові з’єднання, а нерідко і кавалерійські корпуси.  

Він описує  ситуацію на фронті на початок вересня таким чином:

До кінця серпня фронт групи армій «Південь» був поки ще суцільним і проходив досить прямо від вигину Північного Донцю на південь від Харкова до району Лебедина. У тилу 8-ї армії перебували на поповненні кілька танкових дивізій.

Обидві ж армії, що оборонялися південніше групи армій «Д», навпаки, не мали жодних резервів, крім однієї гренадерської моторизованої дивізії; до того ж більшість своїх танкових дивізій вони або передали іншим арміям, або втратили. … Під ударом набагато переважаючих російських сил фронт на Міусі був прорваний, і 29 серпня росіяни оволоділи Таганрогом.

На цей час на аеродромі Ніжина базувалася перша група авіаційної ескадри безпосередньої підтримки військ,  Sch.G.1 (Schlachtgeschwader 1). Групою Gruppe I./Sch.G.1. командував капітан Зігфрід Штайнхофф (Hptm Siegfried Steinhoff). На озброєнні групи були літаки Фокке-Вульф FW-190А (Focke-Wulf  Fw 190A)  – одномоторні поршневі винищувачі-моноплани.

У Конотопі базувалася ще одна група цієї ескадри – 8/Sch.G.1 з літаками – Хеншель-129 (Henschel Hs 129) – одномісні двомоторні спеціалізовані штурмовики.

В Ніжині в храмі чоловічого монастиря з 1 вересня починаються Архієрейські служби. Ймовірно їх здійснював єпископ Бєлгородський і Грайворонський Панкратій (Гладков), або архієпископ Чернігівський і Ніжинський Симон (Івановський, Симеон Васильович). Служби продовжувалися по 16 вересня.

Схема Чернігівсько-Прип’ятської наступальної операції.

Схема Чернігівсько-Прип’ятської наступальної операції. З сайту http://bdsa.ru

3 вересня війська Центрального фронту вийшли південніше Новгород-Сіверського до Десни і розвивають наступ на південний захід. Визволено Кролевець, Путивль, Шостка. Війська лівого крила фронту просуваються уздовж залізничної магістралі Конотоп – Бахмач – Ніжин і лівого берега Десни. У зведеннях Радінформбюро з’являється Конотопський напрямок.

Анатолій Кравчук згадує:

Перед самим звільненням настільки було зло у цих німців, що ми ховалися, щоб не попастися. Розстрілювали прямо першого-ліпшого. Ми тижнями сиділи не виходили на вулицю, боялися.

4 вересня Радінформбюро повідомляє:

На Конотопському напрямку наші війська продовжували успішно розвивати наступ і, просунувшись на окремих ділянках вперед від 15 до 17 кілометрів, зайняли понад 150 населених пунктів, в тому числі районний центр Чернігівської області місто Короп.

вересня в ході наступу 60-та армія (командарм Іван Данилович Черняховський) зайняла місто і залізничну станцію Конотоп.  У зведеннях Радінформбюро з’являється Бахмацький напрямок.

7 вересня звільнено Батурин.

У ніч на 7 вересня  в Ніжині команда ГПФ-708 (Geheime Feldpolizei-708) вивезла за місто і розстріляла Якова Батюка і 26 членів його підпільної групи.

8 вересня.

Гітлер відвідав штаб Еріха фон Манштейна (Erich von Manstein) в Запоріжжі і дозволив відходити за Дніпро, оскільки над групою армій «Південь» нависла загроза розчленування.

Тіппельскірх:

8 вересня росіяни вступили в Сталіно (Донецьк), 6-та польова і 1-ша  танкова армії були настільки ослаблені, що їм доводилося все швидше відходити до нижнього Дніпра.

Радінформбюро повідомляє:

На Бахмацькому напрямку наші війська продовжували наступ і, просунувшись вперед від 10 до 12 кілометрів, зайняли понад 60 населених пунктів, у тому числі місто Чернігівської області Борзна і великі населені пункти Ядути, Коношівка, Шаповалівка, Соснівка, Гирівка, Чернече, Біжівка .

9 вересня у зведеннях Радінформбюро з’являється Ніжинський напрямок.

Радінформбюро:

Протягом 9 вересня на Ніжинському напрямку наші війська в результаті запеклих боїв зламали опір противника і штурмом оволоділи містом і великим залізничним вузлом Бахмач.

На ніжинському напрямку наступали підрозділи Центрального фронту, а саме 60-ї армії під командуванням Івана Даниловича Черняховського.

В його складі 7-й гвардійський механізований корпус під командуванням генерала Івана Петровича Корчагіна.

Корчагин Іван Петрович.

Корчагин Іван Петрович.

Довідка: Іван Петрович Корчагін народився 24 серпня 1898  в селі Бильціно, нині Гороховецького району Володимирської області.  У 1914 мобілізований до армії, воював на Австрійському фронті. У 1916 закінчив школу прапорщиків, призначений командиром взводу, потім командиром роти. Першу світову війну закінчив підпоручиком. У серпні 1918 року вступив до лав Червоної Армії. Учасник Громадянської війни. У 1930 році начальник штабу 56-ї стрілецької дивізії, в 1936  – командир 31-ї механізованої бригади 7-го мехкорпусу. Арештований в серпні 1937. У лютому 1940  реабілітований. У березні 1941 призначений командиром 17-ї танкової дивізії. Брав участь в обороні Москви, був оточений в районі Вязьми, вийшов з оточення.

З грудня 1941 начальник 7-го (Аеросанного) управління Головного Автобронетанкового управління Червоної Армії. У серпні 1942 командир 18-го танкового корпусу, через місяць очолив щойно сформований 2-й механізований корпус, яким керував в Великолуцький і Орловській наступальних операціях. Під час Чернігівсько-Прип’ятської операції частини корпусу форсували Дніпро, захопили плацдарм північніше Києва і утримували його до підходу основних сил. 17 жовтня 1943 йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.  Корпус під командуванням І. П. Корчагіна отримав найменування «Ніжинський» і був перетворений в 7-й гвардійський механізований. Надалі корпус брав участь у Нижньо-Сілезькій, Верхньо-Сілезькій, Берлінській і Празькій наступальних операціях.

Іван Петрович Корчагін помер 24 липня 1951. Похований у Москві.

До складу 7-го корпусу генерала І.П. Корчагіна входили:

24-та гвардійська механізована бригада  під  командуванням  полковника Володимира Костянтиновича Максимова.

Максимов  Володимир Костянтинович.

Максимов Володимир Костянтинович.

Довідка: Володимир Костянтинович Максимов народився 3 грудня 1899 в Рибінську. Служив у царській армії, брав участь у боях Першої світової війни. З березня 1918 в Червоній Армії. У 1927 закінчив курси удосконалення командного складу. Брав участь у польському поході. З червня 1941  на фронті. У вересні 1943 гвардії полковник Володимир Максимов командував 24-ю гвардійською механізованою бригадою 7-го гвардійського механізованого корпусу 60-ї армії Центрального фронту. Відзначився під час битви за Дніпро. 17 жовтня 1943 йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У 1944 генерал-майор Максимов заступник командира 7-го гвардійського механізованого корпусу. Загинув в бою під Берліном 19 квітня 1945, похований на Кутузовському меморіалі в польському селі Болеславіце (Bolesławiec).

25-та гвардійська механізована бригада  під  командуванням  підполковника Федора Володимировича Артамонова.

Артамонов, Федір Володимирович.

Артамонов, Федір Володимирович.

Довідка: Федір Володимирович Артамонов народився 30 серпня 1906 в селі Палькевічі, нині Хвастовічського району Калузької області, в родині селянина. У 1932  призваний до лав Червоної Армії. У 1934 закінчив Ульяновське бронетанкове училище, в 1941  прискорений курс Військової академії механізації і моторизації РККА. У боях з вересня 1941 року на Південно-Західному, Західному, Центральному і 1-му Білоруському фронтах. 17 жовтня 1943 за мужність і героїзм в боях при визволенні Чернігівщини та форсуванні річок Сейм, Десна і Дніпро йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.  Помер 9 липня 1944 року.  Похований у селищі Куликівка Чернігівської області.

26-та Севська гвардійська механізована бригада  під  командуванням  генерал-майора Давида Марковича Баринова.

Баринов  Давид Маркович.

Баринов Давид Маркович.

Довідка: Давид Маркович Баринов народився 25 червня 1905 року в селі Старі Батеки Смоленського району Смоленської області в сім’ї селянина. У 1927 призваний до Червоної армії, в 1928 закінчив Тверську кавалерійську школу, командував взводом, ескадроном, керував полковою школою і штабом полку. У 1940 закінчив Військову академію ім. Фрунзе. Перед початком війни очолював розвід відділ 26-ї армії. Восени 1941 був призначений на посаду командира 25-ї кавалерійської дивізії.  15-18 травня 1941 залишки дивізії  без коней вийшли з оточення і увійшли в 19-ту гвардійську стрілецьку дивізію. У січні 1943 призначений на посаду командира 43-ї механізованої бригади на Центральному фронті. 27 серпня 1943-го  43-тя механізована бригада звільнила місто Севск в Брянській області, після чого була перетворена в 26-у гвардійську з присвоєнням найменування «Сєвська» і нагородженням орденом Червоного Прапора. 17 жовтня 1943 за форсування Дніпра генерал-майору Баринову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Під кінець війни брав участь у боях за Берлін і у звільненні Праги. Після війни продовжив службу в армії. З 1958 начальник кафедри, а потім і факультету Військової академії ППО.  З 1963 у відставці. Помер 21 травня 1990 в Твері.

57-ма гвардійська танкова бригада (2-ї танкової армії) під  командуванням підполковника Івана Павловича Сілова.

Довідка: Іван Павлович Сілов народився в 1906 в селі Алексино-Тугелес Шатурського району Московської області. У Червоній Армії з вересня 1926, учасник фінської компанії в 1939-1940. Перед війною командир танкового батальйону 25 -го танкового полку 162-ї мотострілецької дивізії. Поранений і контужений в 1941 у села Рови Староруського району. У боях під Демянськом на Північно -Західному фронті танковий батальйон діяв в пішому строю. Після поранення призначений заступником начальника Відділу АБТО (автобронетанкового озброєння) Польового Управління 4-ї Ударної армії Північно -Західного і Калінінського фронтів. З 24 червня 1943 командир 33-ї танкової бригади , з 26 липня перетворена в 57-у Гвардійську, якою командував до 8 квітня 1944 і потім з 7 жовтня 1944 до 11 травня 1945 року.

На ніжинському напрямку діяли також 77-й стрілецький корпус генерал-майора Петра Михайловича Козлова, що звільнив 6 вересня Конотоп і 9 вересня Бахмач.  До його складу входила 280-та стрілецька дивізія генерал-майора Дмитра Миколайовича Голосова.

Голосов Дмитро Миколайович.

Голосов Дмитро Миколайович.

Довідка: Дмитро Миколайович Голосов народився 20 вересня 1903 в селі Руська Борковка, нині Ставропольський район Куйбишевської області,  в бідній сім’ї, де крім нього було ще шестеро дітей, закінчив 5 класів. У 1925 призваний в Червону Армію. Його зарахували в полкову школу 101-го стрілецького полку, після закінчення якої в 1926 став командиром відділення, потім помічником командира взводу. У 1931 році закінчив Ульяновське піхотне училище. З 14 червня 1941 командир 369-го гірськострілецького полку 30-ї гірськострілецької дивізії. Полк вів важкі оборонні бої на півдні України і відступав до Донбасу. В Донбаській оборонній операції полк потрапив в оточення, з якого Голосов вийшов тільки з одним бійцем, без документів і в цивільному одязі. Після двомісячної спецперевірки, в кінці 1941 йому було доручено сформувати 280-ту стрілецьку дивізію, якою він командував з 25 грудня 1941 по 29 червня 1942  і з 21 жовтня 1942 по 16 лютого 1944. 22 лютого 1943 йому присвоєно звання «генерал-майор». Полки Голосова брали участь у визволенні Курська, визволили Конотоп, за що дивізія отримала назву Конотопської. За бойові дії при звільненні міста Ніжина Наказом Верховного Головнокомандувача з’єднання було нагороджено орденом Червоного Прапора. За форсування Дніпра Голосову  присвоєно звання Героя Радянського Союзу.  З лютого 1944 до травня 1944 перебував в шпиталі, потім навчався в Військовій Академії ім.   Ворошилова, в січні 1945 командир 131-го стрілецького корпусу (14-а окрема армія в Заполяр’ї та ПівнічнійНорвегії).  Брав участь у Параді Перемоги на Красній площі в Москві 24 червня 1945 року. Після війни продовжував командувати 131-м стрілецьким корпусом, мешкав у місті Кемь. З травня 1948 начальник Вольського піхотного училища. З серпня 1950 військовий комісар Молотовської (нині Пермської) області. У грудні 1951 вийшов у відставку, мешкав у Куйбишеві (нині Самара). Помер 19 листопада 1960 року.

З повітря підрозділи 60-ї армії підтримували льотчики 16-ї повітряної армії під командуванням генерал-полковника авіації  Сергія Гнатовича Руденко.

Танкістам і 7-му механізованому корпусу було надано по одному штурмовому авіаполку від 2-ї гвардійської штурмової авіаційної дивізії (полковник Комаров Георгій Йосипович). Льотчики авіа дивізії бомбили ешелони на залізничних станціях Новозибків, Щорс, транспорт на шляхах в районах Дроздовиця, Добрянка, Ріпки, Чернігів, Н.Яриловічі, Городня, Тунічев, Дубровне, Горошківка, Чорнобиль, Любеч, Лоев, Довжик.

Комаров Георгій Осипович.

Комаров Георгій Осипович. Фото з сайту http://warheroes.ru

Довідка: Георгій Осипович Комаров народився 13 березня 1905 року в селі Платцовка, нині – Єкатеринівський район Саратовської області.  В Радянській Армії з 1926. Закінчив Борисоглібську військову школу льотчиків, потім Військову академію ім. Фрунзе. У війні з червня 1941. Командував штурмовою авіаційною дивізією на Південно-Західному, Сталінградському, Донському, Центральному, 1-му Білоруському фронтах. 29 травня 1945 йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.  До 1952 начальник Семипалатинського полігону № 71, командир в/ч 93851. У 1949 і 1951 брав участь в організації та проведенні ядерних випробувань на Семипалатинському полігоні. У 1953 лауреат Державної премії.  З 1959 в запасі, помер 20 вересня 1973.

На Ніжинському напрямку працювали 299 штурмова авіаційна дивізія  (полковник Крупський Іван Васильович), 286-а винищувальна авіаційна дивізія (полковник Іванов Іван Іванович). Пізніше, з 25.02.1945  по 18.07.1946 цією дивізією командував полковник  Василь Йосипович Сталін.

Представники цих полків з радіостанціями були направлені в штаб корпусу  для поліпшення взаємодії.

9 вересня під Ніжин передислоковано 217 дивізію вермахту.

Фрагмент мапи німецького Генштабу. 9 вересня 1943 .

Фрагмент мапи німецького Генштабу. 9 вересня 1943 .

Це зафіксувала і авіарозвідка.  Маршал авіації С.І.Руденко писав:

            Наша авіарозвідка доносила, що противник підкидає свіжі резерви в район Ніжин. Ми відчули, що він підсилює і авіаційне угрупування  на цьому напрямку, його бомбардувальники активізували свої дії по нашим військам, що наступали. Довелося посилити винищувачів. У районі Ніжина розгорілися особливо завзяті повітряні бої …  Протягом двох днів тривали запеклі бої на землі і повітрі.

217  піхотна дивізія складалася з 311, 346, 389 піхотних полків, 217 артилерійського полку, 217 саперного батальйону, 217 батальйону зв’язку, 217 важкого (моторизованого) дивізіону, моторизованого загону винищувачів танків, розвід загону, тилових служб, медичної, ветеринарної та поштової служб, взводу військової поліції, тощо.  Командував дивізією  генерал піхоти Отто Бернард фон Лаш (Otto Bernard von Lasch).

           

Отто Бернард фон Лаш.

Отто Бернард фон Лаш.
Фото з сайту http://www.wwii-photos-maps.com

Довідка: Отто Бернард фон Лаш (Otto Bernard von Lasch)  народився в Верхньосілезькому містечку Плесс (Pleß), нині польське місто Пщина (Pszczyna) в сім’ї місцевого князя. В березні 1913 фанен-юнкер у Другому єгерському батальйоні «Князь Бісмарк» (Fürst Bismarck) в Кульме (Kulm) Західна Пруссія, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. 7 серпня 1914 йому присвоєно звання лейтенанта. Нагороджений Залізним хрестом 1-го і 2-го класу. З 1919 по 1935 капітан, командир поліцейської роти.  У 1935 вступив в армію в званні майора. З жовтня 1936 командир 3-го батальйону 3-го піхотного полку 21-ї піхотної дивізії в званні підполковника.  Учасник Польської і Французької кампаній. З червня 1941 воював у складі групи армій «Північ» під Ригою, Нарвою і Ленінградом. З 1 серпня 1942 генерал-майор, з 27 вересня 1942 командир 217-ї піхотної дивізії. З 1 квітня 1943 генерал-лейтенант.  В вересні 1943 під Ніжином 217-та дивізія понесла великі втрати.  З 20 листопада 1943 Лаш командир 349-ї піхотної дивізії, з якою брав участь у боях під Львовом в січні 1944. З 1 вересня 1944 року по листопад 1944 командував новоствореним 64-м армійським корпусом, одночасно керував 1-м військовим округом вермахту (Східна Пруссія). З 1 листопада 1944 року генерал від інфантерії.  З 28 січня 1945 комендант міста і фортеці Кенігсберг. 9 квітня підписав акт про капітуляцію гарнізону і по радіо звернувся до німецьких військ із закликом припинити опір. За це Гітлер заочно засудив його і його родину до смертної кари. Дружина Лаша і його дочки були заарештовані в Берліні і Данії, однак наприкінці війни звільнені.  Після війни Лаш перебував в воркутинському таборі в Радянському Союзі. У жовтні 1955 йому дозволили виїхати в Німеччину.  Помер у Бонні в 1971 році.

10 вересня в бомбосховищах на території  ніжинського 63-го складу були розстріляні всі військовополонені, які заходились там на той час.

 

Пам'ятник військовополоненим на території колишнього ніжинського табору.

Пам’ятник військовополоненим на території колишнього ніжинського табору.

Німці почали  підривати  кращі  будівлі  Ніжина  і  ті,  в  яких  були  магазини,  клуби,  столові, кінотеатри,  лікарні  і  аптеки.  Так реалізовувалася стратегія “випаленої землі”, яку вермахт був зобов’язаний проводити при відступі.

У квітні 1943 Генрих Гіммлер, (Heinrich Himmler) виступаючи в Харкові перед керівництвом СС, говорив: “ми … спустошимо території, які ми покидаємо і віддаємо противнику”.

Наприкінці липня 1943 року, після Курської битви, вермахт отримав секретне розпорядження:

Необхідно провести максимально можливі руйнівні заходи на території, що піддається зачистці, наприклад, знищення млинів, молокозаводів і т.п., техніки машин і устаткування, знищення запасів будь-якого виду, якщо їх вивезення неможливе, забій великої рогатої худоби, що з якихось причин не може бути вивезеною, спалення неприбраного врожаю…

Пам'ятник військовополоненим на території колишнього ніжинського табору.

В іншому наказі говорилося:

Всі працездатні чоловіки віком 14-55 років і всі працездатні жінки у віці від 15 до 45 років повинні бути евакуйовані.

На збори їм давалося три години, при цьому ніякі відмови не приймалися.

Тактика “випаленої землі» не була винаходом гітлерівців. Ще 17 листопада 1941 вийшов Наказ Ставки Верховного Головного командування № 0428, в якому говорилося:

Ставка Верховного Головнокомандування

НАКАЗУЄ

            1. Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40-60 км в глибину від переднього краю і на 20-30 км вправо і вліво від доріг.

            3. При вимушеному відході наших частин на тій чи іншій дільниці відводити з собою радянське населення і обов’язково знищувати всі без винятку населені пункти, щоб супротивник не міг їх використовувати.

Ставка Верховного Головного Командування: І. Сталін, Б. Шапошников.

Володимир Каснер згадує про відступ вермахту через село Чорнотичі Сосницького району:

Йшли через село колони автомашин і з людьми і без людей – їхали німці, румуни, угорці. А після них в село заходили 2-3 людини з вогнеметами. Багато тоді згоріло хат. А в кінці села, там багато було стариків, як мій дід,  років під 60, так вони їх узяли на вила…    Двічі запалювалася і наша хата, тільки не вогнеметами, а запальними кулями. А мій дід весь час був на даху, затягнув туди відра з водою, поруч горіла хата сусіда і від неї на нашу летіли іскри, але дід врятував хату.

11 вересня.

Радінформбюро.

На Ніжинському напрямку наші війська на окремих ділянках просунулися вперед від 6 до 10 кілометрів і зайняли понад 20 населених пунктів, у тому числі великі населені пункти Стрільники, Велика Загорівка, Карабутове, Юр’ївка, Пікарів, і залізничну станцію Плиски.

У ніч на 11 вересня льотчики 16-го гвардійського бомбардувального авіаполку дальньої дії вилітали на бомбардування залізничної станції Ніжин. З району станції Ніжин не повернувся Іл-4 № 5153906. Екіпаж – гвардії майор Герой Радянського Союзу Даньщін Сергій Петрович, гв. старшина Бондаренко Микола Лукич, гв. старшина Ткаченко Василь Кіндратович.

Даньщін Сергій Петрович.

Даньщін Сергій Петрович.
Фото з сайту http://m-nsk.ru

Довідка: Сергій Петрович Даньщін народився 15 липня 1911 року в селі Полдневому Пермської губернії, нині Польовського міського округу Свердловської області. У липні 1941  добровольцем пішов у Червону Армію. Воював у дальньої бомбардувальної авіації. Здійснив 201 бойовий виліт, з них 196 вночі, брав участь у нанесенні бомбових ударів по військових об’єктах Берліна, Будапешта, Бухареста. Учасник Сталінградської битви. 25 березня 1943 Сергію Петровичу Даньщіну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У ту ж ніч на 11 вересня були ще дві втрати літаків, які так само летіли на бомбардування Ніжина: екіпажі Царьова і Шестопала. У одного з них при проходженні грозового фронту відвалилася ліва плоскість, всі, крім пілота, загинули. У другого загорівся двигун, екіпаж врятувався на парашутах.

12 вересня на Ніжинський аеродром перебазувалася перша група винищувальної ескадри JG52 (Jagdgeschwader 52) I./JG52 під командуванням капітана Йоханнеса Визе (Hptm  Johannes Wiese). На озброєнні групи були літаки Мессершмітт Bf-109G (Messerschmitt Bf.109G) – одномоторні поршневі винищувачі – низькоплани. 14 вересня група перебазувалася в Бориспіль.

Почалася евакуація шпиталів. З Ніжина виїхала жандармерія.

Микола Берковець згадує:

Німці покидали місто, була така суєта. Почали їхати машини з обох боків вулиці, їхали вони від м’ясокомбінату, праворуч і ліворуч, все забито машинами різними, і у основному італійці. Запам’ятав, бо один італієць дав мені галету, велика така галета, дірочками поколота, і загорнута в папір парафінований.  Залишали місто ввечері.

Радінформбюро:

На Ніжинському напрямку наші війська продовжували наступ і, просунувшись вперед від 10 до 12 кілометрів, зайняли понад 20 населених пунктів і серед них великі населені пункти Берестовець, Прохорів, Сиволож, Хороше Озеро, Івангород, Хвастівці, (Фастівці),  Григорівка, Курінь.

13 вересня.

Радінформбюро:

На Ніжинському напрямку наші війська, долаючи опір противника, продовжували успішний наступ і, просунувшись вперед від 10 до 17 кілометрів, зайняли понад 40 населених пунктів, у тому числі районний центр Чернігівської області Комарівка, великі населені пункти Воловиця, Степанівка, Британи, Євлашівка, Бурківка , Печі, Малий Самбур, Великий Самбур, Тиниця, Голенка, Гайворон, Варварівка, Дептівка, Кошари, Галка та залізничні станції Крути, Варварівський [роз’їзд].

Аліна Нежина пише:

Відхід німців з міста багато років розбурхував пам’ять потрясінням. Загули вервечки літаків, заухали вибухи все ближче і ближче. Суворо наказано не виходити з дому, але не панікувати – наші йдуть.…. Німці тікали в метушні, ледве встигнувши підпалити свої казарми. Місцеві мешканці кинулися до палаючого приміщення хапати речі і продукти. Мешканці нашого будинку чудово знали, де знаходиться їдальня і дружно попрямували туди. Прикотили бочку з олією, притягли мішки з борошном, горохом, просом та приховали у підвалі будинку. …

Ігор Качуровський згадував:

Ні на Баклановому хуторі, ні біля Кинашівки ані при в’їзді до Ніжина ми не бачили жодного німця; на мій подів не було там патрулів і застав – не кажу вже про гармати і танки. Також і в самому місті … жодного танка ми не побачили.

Далі буде…

залишіть коментар

Your email address will not be published. Required fields are marked *